Технологічна структура економіки України (ч.1)

Світовий досвід доводить, що вирішальну роль у забезпеченні позитивної динаміки економічних процесів відіграють пропорції промислового виробництва за галузями та видами економічної діяльності, які фактично впливають на тип економіки тієї чи іншої країни. Виходячи з цих позицій, сучасні соціально-економічні та геополітичні реалії поставили перед Україною вимогу оновлення структури виробництва та вдосконалення ме­ханізмів управління технологічним розвитком.

Слід зазначити, що концептуальні питання перебудови промислово­сті з урахуванням викликів сучасного світу, що швидко глобалізується, постійно знаходяться у центрі уваги українських економістів [1-6]. Проте, незважаючи на проведені наукові дослідження структурних проблем в умовах України, реальний стан економіки показує, що не всі пропози­ції адекватно сприймаються у реальному виробництві, оскільки не враховується один із провідних факторів економічного зростання — технологічні трансформації. З огляду на це слушною є думка Ю.М.Бажала, що «практична реалізація цього завдання потребує значних управлінських зусиль і першим кроком повинна стати об'єктивна економічна оцінка технологічного розвитку української економіки в контексті світо­вої еволюції техніко-економічних парадигм (укладів) з тим, щоб розро­бити і впровадити дієві інституційні, законодавчо-нормативні та економіко-мотиваційні заходи для забезпечення прискореного розвитку галузей 5-го та 6-го технологічних укладів» [7].

Незважаючи на системну кризу в промисловості, що тривала з 1995 по 2000 рік. наслідки якої посилили її структурну деформацію, в Україні представлені всі види промислової діяльності, характерні для індустрі­ально розвинених країн. Однак, як не одноразово зазначалося, на почат­ку XXI ст. у світі утверджується постіндустріальне суспільство, що вно­сить корективи в матеріальну структуру промислового виробництва і ви­магає змін у структурних пропорціях. Тобто до визначальних чинників економічного зростання, що безпосередньо впливають на ефективність процесу відтворення, належать структурні зміни, здійснення яких повин­но відбуватися у напрямі набуття промисловістю характерних рис постіндустріального типу, де технологічний фактор є каталізатором ро­звитку не лише промислового комплексу, а й економіки в цілому.

У зв'язку з цим актуальною є потреба в здійсненні системної оцінки технологічної складової промислового виробництва та виробленні про­позицій щодо формування сучасної його структури, яка відповідала б вимогам і викликам постіндустріального суспільства.

Слід звернути увагу читачів, що наведені нижче результати дослі­дження технологічної структури промисловості України, отримані на основі даних офіційної статистики з по­дальшою оцінкою та визначенням характерних тенден­цій за методиками, розробленими в Інституті економі­ки та прогнозування НАН України.

Відомо, що головною системоутворюючою складовою промисловості є машинобудування. Якщо іденти­фікувати цю галузь української промисловості щодо вимог постіндустріального суспільства, то отримаємо дані, які свідчать, що структура його досить деформо­вана ще з 80-х років XX ст. Зокрема, частка так званого важкого, енергетичного і транспортного машинобудування була відносно невеликою. Знаходячись за питомою вагою на третьому місці, ці галузі в умовах масового оновлення повністю зношених основних фондів у металургії та енергетиці не змогли забезпечити відтворювальні потреби. Практично нерозвиненим було машинобудування для легкої промисловості та інших галузей, що ви­робляють обладнання для обслуговування населення. Майже половина валової продукції машинобудування припадала на оборонний комплекс, тоді як у так званому важкому машинобудуванні та інших підгалузях перевершення введення над виведенням основних фондів досягало 50% інвестиційного потенціалу колишньої української республіки. Так, випуск продукції машинобудівного ком­плексу відставав від розрахункових показників на 2-5 пунктів. Зберігалася тенденція розв'язувати проблеми за рахунок цінового фактору. Зо­крема, якщо в 1981-1985 відношення кількості освоєних зразків нової техніки в країні до кількості створених становило 71%, то в 1987 — 112, в 1988 — 145%, що свідчило про «проїдання» накопичених наукових заділів, зрив темпів поширення нововведень та ставило під загрозу техно­логічний розвиток виробництва на майбутній період, що й маємо сьо­годні. Слід зазначити також, що ще на початку 90-х років XX ст. середня тривалість випуску промислової продукції в Україні досягла 19,7 років, тоді як оптимальний термін появи нових видів машин, механізмів на той час був 12-13 років. Це означало, що більш ніж 20% продукції машино­будування, що випускалася в Україні, за технічним рівнем виробництва відставало від передового на одне покоління [8].

На жаль, як і в колишній радянській економіці, так і до цього часу ук­раїнській промисловості притаманна багатоукладність, що проявляється у співіснуванні виробництв різних технологічних укладів. Так, якщо у пе­редових країнах на початку 90-х років відбулося становлення вироб­ництв п'ятого технологічного укладу, що на сьогодні є домінуючим у тех­нологічній структурі розвинутих економік, в українській промисловості відбувалося розширене відтворення носіїв четвертого укладу (вироб­ництво коксу, продуктів нафтопереробки, хімічна та нафтохімічна про­мисловість та ін.), що й до цього часу має найбільшу питому вагу в структурі промислового виробництва (близько 80%).

Слід зазначити, що ще в 80-ті роки минулого століття науковцями розроблені обґрунтовані проекти, в яких пропонувалося звернути серйоз­ну увагу на технологічний розвиток економіки. Зокрема, відомий вчений-економіст Ю.В.Яременко зауважував «Країна з повною зайнятістю, орієн­тована на середні технології, у цілому дасть набагато більш високу про­дуктивність праці і набагато більш високі показники прибутків на душу на­селення, ніж економіка, поляризована між високопродуктивною та низькопродуктивною працею» [9]. І, навпаки, результатом поляризованого розвитку стає поява лише окремих "островів благополуччя". «Вся інша еко­номіка буде знаходитися на надзвичайно низькому рівні: низька оплата праці, низькі технології і відповідна їм ментальність" [9, 237]. Саме такою, поляризованою була радянська економіка, на однім із полюсів якої — у ВПК — «були зосереджені унікальні економічні ресурси, величезні вироб­ничі, інтелектуальні потужності, а інший полюс являв собою майже виро­джений простір» [9, 119-120]. Але була й можливість вийти з цього глухо­го кута, «трансформувати військову міць в економічну» [9, 16J шляхом спрямування в цивільні галузі якісних інвестицій, що генеруються ВПК [10]. Адже без опори на резерви ВПК «база для модернізації нашої еконо­міки виявиться вкрай слабкою» [9, 236]. Саме з цих позицій була запропо­нована конверсія, яка, на жаль, на практиці набула зовсім іншого прояву (як приклад, згадаймо сковорідки, що виходили із цехів оборонних під­приємств). Тому й позиція В.Яременка з приводу цього питання залишилася в деякій мірі незрозумілою, і йому нерідко приписують погляди, пря­мо протилежні його власним. На переконання щодо дійсного підходу вче­ного, наводимо таку цитату: "Зміст конверсії, — писав В.Яременко, не в тому, щоб використовувати оборонні підприємства для виробництва ци­вільної продукції, а в тому, щоб спробувати використовувати ресурси, сконцентровані в оборонному секторі, для реструктуризації всієї нашої економіки».

З розпадом СРСР у період ринкових перетворень нові незалежні держави, у тому числі й Україна, не тільки не змогли здійснити пере­хід до більш прогресивних технологічних укладів, а навпаки, їхня структура ще більше відхилилася від сучасних вимог. Трансформацій­на криза уразила саме ті галузі, що втілювали прогресивні технологіч­ні уклади. Якщо у країнах-лідерах світового науково-технологічного прогресу частка п'ятого технологічного укладу досягла в даний час більше половини ВВП, то в країнах СНД частка цього укладу в десятки разів менше або взагалі відсутня, а домінуючими технологічними укладами залишаються третій та четвертий, а подекуди й другий. На жаль, і до цього часу проголошені цілі економічної політики щодо по­долання технологічної неоднорідності економіки залишаються лише гаслами (хоча є і пояснення такої ситуації, і вони не завжди знахо­дяться в площині загальноекономічних факторів).

З точки зору економічної теорії, технологічний розвиток економіки тієї чи іншої країни пояснюється перерозподілом ресурсів у технологічні ланцюги нового технологічного укладу з одночасним значним поширен­ням соціальних та інституціональних нововведень. Звідси — важливим об'єктом управління є стан технологічної структури економіки — взаємопов’язаної упорядкованої сукупності всіх технологій — від видоб­ування ресурсів до споживання і утилізації кінцевих продуктів, що утво­рює повний технологічний цикл. Послідовними стадіями цього циклу є комплекси галузей:

1)  видобування первинних ресурсів та енергоносіїв,

2)  переробка первинних ресурсів та їх компонентів,

3)  обробна промисловість,

4)  виробництво кінцевої продукції, товарів і послуг.

Умовно прийнято тип технологічної структури з розвиненою стадією первинних ресурсів називати регресивним, а з розвиненою стадією переробки і обробки — прогресивним. Динаміка виробництва ВВП України в розрізі технологічних комплексів протягом 1998-2006 років є майже стабільною (табл. 1), хоч і спостерігається деяке зниження ресурсної складової з 10,1% у 1998 до 8,8% у 2006 році) та збільшення частки ви­робництв обробної галузі з 6,3% до 12,0% за той же період, проте част­ка інвестиційних (машинобудування, будівництво) галузей в ньому нез­начна й має тенденцію до зниження. Порівняно з розвиненими країнами галузева структура української промисловості занадто обтяжена виробництвом первинних сировинних ресурсів і напівфабрикатів. Водночас питома вага продукції машинобудування, що є основою інноваційного розвитку, нижча, ніж у розвинених країнах у 2-3 рази.

Таблиця 1. Структура валового внутрішнього продукту у розрізі технологічних комплексів у цінах споживачів у 1998-2008 роках, %

Складено за даними: Таблиця: Витрати-Випуск України за 2003 рік в цінах споживачів.

Стат. зб. – К.. Держкомстат України, 2001-2006; Міжгалузевий баланс України за 1999-2007 рр. у цінах споживачів (табл.. Витрати-Випуск).

Сировинна та напівфабрикатна спрямованість промислового виробництва зумовлює високу енергомісткість національного продукту. Зо­крема, витрати умовного палива на одну гривню ВВП, за оцінкою фахів­ців, в Україні у 5-6 разів вищі, ніж у країнах-учасницях Організації еконо­мічного співробітництва і розвитку (ОЕСР).

Слід зазначити, що розподіл масштабів виробництва провідних країн і країн, які розвиваються, за типовою технологічною структурою до­сить умовно відображає основні типи економік. У дійсності окремі роз­винені країни (США, Канада, Франція та ін.) мають достатньо розвинену добувну промисловість, а низка країн, які розвиваються (Китай, Малай­зія та ін.) володіють досить сучасними технологіями в обробній проми­словості та промисловості кінцевої продукції. При цьому перевага інституційних та обробних галузей, що є серцевиною технологічної структури США і забезпечують майже 3/4 валової доданої вартості, гарантує цій країні контроль над основним технологічним потенціалом світової еко­номіки та можливість вибіркового придбання ресурсів і товарів споживання у різних країн з позиції технологічної досконалості.

Відмінності в технологіях, рівнях якості продукції, видах енергоносіїв, які переважно використовуються (вугілля, нафта, газ, електрика та ін.), механізмах управління та інших розподіляються по укладах — однорідних сукупностях технологій. Технологічний уклад — це взаємопов'язана та взаємообумовлена стійка економіч­на система, що має конкретне якісне наповнення, що ві­дрізняє технологічні уклади один від одного. Структурні аспекти розвитку промисловості країни в контексті кон­цепції техніко-економічних парадигм (укладів) можна проаналізувати шляхом виокремлення відповідних галузей промисловості. Матеріальна структура економіки — співвідношення сукупності галузей, що належать до певного типу технологічного переділу. При класифікації за домінуючими групами технологічних сукупностей, що знаходяться на різних фазах розвитку із урахуванням ім­порту та експорту однотипових видів продукції, вия­вляться технологічна структура економіки.

Домінуючими в промисловому комплексі України залишаються виробництва 3-го і 4-го технологічних укладів, питома вага яких становить разом близько 95%. Це переважно традиційні галузі добувної та об­робної промисловості, започатковані на ранніх стадіях індустріалізації, що дійшли межі своїх можливостей. Тому просте відтворення існуючої технологічної бази не зможе забезпечити Україні довгострокового еконо­мічного зростання. Слід зазначити, що ресурсна скла­дова у вартості готової продукції США, Японії та Захід­ної Європи не перевищує 10-15%. У нас же зі знижен­ням обсягів випуску і питомої ваги високотехнологічної продукції матеріальні затрати мають стійку тенденцію до зростання. Зміни в галузе­вій структурі обробної промисловості світу та окремих країн відображають процес інтенсифікації, підвищення ефективності та якісних по­казників виробництва. Так, до найважливіших тенденцій у зміні струк­тури промислового виробництва слід віднести, з одного боку, підви­щення значення галузей, які базуються на досягненнях науково-техно­логічного прогресу, з другого, — відставання у темпах розвитку ряду старих галузей. При цьому деякі з галузей промисловості взагалі по­ступово відходять, а інші — тільки формуються, оскільки раніше їх не було й не могло бути, це біоіндустрія, виробництво лазерної техніки, мікробіологічних препаратів та інше.

За статистичними даними, в Україні на тлі загального зниження ін­новаційної активності в промисловості протягом 2003-2006 років най­більш інноваційно активними були підприємства, що належать до 4-го технологічного укладу. Інноваційна активність галузей промисловості в розрізі технологічних укладів за останні шість років майже не змінилася більш активні в інноваційній діяльності галузі сектору середніх технологій; зростає інноваційна активність металургії та обробки металу у секто­рі низьких технологій. Як незадовільну слід вважати тенденцію стабільної кількості підприємств машинобудування (зокрема, виробництво ма­шин, електричного, транспортного та електронного устаткування), що займаються інноваційною діяльністю (27% у 2001 та 32,2 % у 2006), оскільки цей вид діяльності є основою в секторі високих технологій і своїм постійним зростанням повинен забезпечувати інноваційний розвиток економіки країни.

Тривале за часом суб'єктивне ціноутворення на ресурси і продукти ще більш уповільнило використання нововведень і зростання спожив­чих властивостей кінцевої продукції. Централізоване обмеження зростання цін відповідно до збільшення споживчих властивостей продукції приводило до повільного повернення коштів, вкладених підприємствами в нові технології. За відсутності конкуренції підприємствам було еко­номічно більш вигідно випускати стару продукцію, ніж освоювати нову. Й до цього часу в Україні державна підтримка надається переважно галузям нижчих технологічних укладів. До них спрямовується близько 70% бюджетних коштів (у тому числі на паливну промисловість і чорну металургію - понад 50%), які, як правило, довгий час користувалися податковими пільгами та преференціями.

Поділяємо думку експертів, стосовно того, що нинішні заяви про те, що промислове виробництво повернулося на рівень 1990 року, занадто оптимістичні, оскільки порівняння в якісному вимірі навряд чи можливе. А за фізичним виміром (тонни. кількість, квадратні метри тощо) виробництво майже усіх основних видів продукції значно скоротилося. Навіть у металургії ситуація далека від радянських часів — у 2006 році було вироблено лише 22,4 млн. тонн прокату проти 38,6 млн. тонн у 1990. Галузі промисловості дуже чітко розподілилися на ті, що ви грали, і ті, що програли. Нині уже можна і говорити про те, що структура промисловості, якщо і змінилася, то тільки на гірше. Наприклад, частка металургії видобутку копалин і нафтоперероблення в промисловості зросла тоді, як текстильна галузь майже вмерла. У фізичних обсягах виробництво текстилю в Україні скоротилося в десять разів. Удвічі скоротилася частка в промисловості машинобудування. Щоправда, деякий рівень підтримано за рахунок автомобілебудування, де обсяги виробництва перевищили показники колишньої УPCP. Проте, тоді був майже повний цикл виробництва автомобілів, а тепер - «викруточне» складання з мінімальною доданою вартістю. Не можна сказати, що харчова галузь стала двигуном зростан­ня й частка в промисловості залишилася незмінною з радянських часів. Недооцінка провідної ролі технологій та необхідності технологічної однорідності міжгалузевої структури виробництва значно обумовлює зниження конкурентоспроможності галузей промисловості. В умовах зниження інвестиційної активності й відсутності результативної промисловості політики заходи щодо реструктуризації економіки не привели до модернізації виробництва на основі передових технологій, які б забезпе­чували конкурентоспроможність усіх компонентів продукції по всьому технологічному ланцюжку її випуску. Так, інноваційні інвестиції в основ­ний кліматі становлять лише 17% загальних інвестицій, а обсяг фінансу­ванні всієї інноваційної діяльності — 34% у цих інвестиціях.

На підставі аналізу даних Держкомстату можна стверджувати, що в Україні у 2000-2004 роках існував тісний зв’язок між високими (одними з кращих у світі) макропоказниками розвитку економіки, високим рівнем освіченості населення, яке включилося в активну економічну діяльність разом із суб'єктами господарської діяльності, та інтенсивним здійсненням капіталовкладень (у 2-3 рази вищі за динаміку ВВП). Проте, незважаючи на такі цифри, економіка України в цей період розвивалася в основному у традиційних для нас секторах, характерних для групи країн, які є сировинним придатком розвиненого центру. В 2005 році зазначені показники суттєво знизилися, окрім добувної промисловості, проте в 2006 році відбулося деяке піднесення усіх зазначених процесів, до того ж позитивним є збільшення індексу інвестицій в основний капітал в де­сять разів та індексу випуску продукції обробної промисловості у два рази.

У структурі інвестування у розрізі технологічних укладів проми­слової діяльності (табл.2) зросла частка обробної промисловості, що є позитивним явищем. У той же час основну масу інвестицій спожива­ють орієнтовані на експорт сировинні галузі та галузі, які випускають продукцію з невисоким вмістом доданої вартості. Не зважаючи на зусилля держави та пільгові умови господарювання, не відбулося ви­переджаючого інвестування машинобудування — основної інновацій­но орієнтованої галузі, яка випускає наукомістку продукцію із високим вмістом доданої вартості. Приросту інвестицій досягнуто також підприємствами переважної більшості видів промислової діяльності, а найбільш високими темпами протягом 2003-2005 роках зростали ін­вестиції у металургійну галузь (41,3 - 43,3% щороку). Протягом 2003-2005 років майже на третину зросли інвестиції в цілому у розвиток підприємств обробної промисловості. У 2005 скоротився обсяг ін­вестицій у розвиток основної інноваційно орієнтованої галузі — ма­шинобудування у 2006 році на тлі загального уповільнення інвести­ційного процесу в промисловості спостерігалося скорочення частки освоєння інвестицій у виробництва добувної промисловості - підпри­ємств третього технологічного укладу — з 52,5% у 2004 до 48,3% у 2006; при деякому зростанні цього процесу у виробництвах 4-го тех­нологічного укладу (з 45,1 у 2004 році до 49,3% у 2006) та 5-го техно­логічного укладу (традиційно виробництво в офіційній статистиці да­ний уклад з деякою умовністю представляє виробництво електрично­го та електронного устаткування), що також підтверджує вже зазначе­не раніше стосовно наміченої тенденції незначних структурних змін у промисловості. Однак з позицій впливу промисловості на соціогуманітарний розвиток суспільства задовільного результату не спостерігається. Так, за даними Держкомстату, у 2006 році в загальному обсязі капітальних вкладень майже на третину скоротились обсяги інвести­цій у розвиток підприємств сфери інформатизації, на чверть — полі­графічної промисловості та видавничої справи. Витрати на охорону навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів становили 1,5% від загального обсягу капіталь­них інвестицій.

Таблиця 2. Освоєно інвестиції в основний капітал у промисловості України в 2001-2006 роках

Складено: Капітальні інвестиції в Україні за 2006 рік: Стат. Бюлетень. – К.: Держкомстат України, 2007.

Зниження рівня інвестицій в основний капітал викликало масштабне скорочення виробничих потужностей. Слід зазначити, що ще на період розпаду СРСР виробничий апарат застарів і знаходився в стадії стагнації. Так, у 1986-1990 роках лише 25% інвестицій спрямовувалося на оно­влення виробничих фондів, основна їх частина витрачалась на підтрим­ку (невтішна картина стосовно зносу) основних засобів. Так, якщо в ці­лому по промисловості ступінь зносу протягом 2004-2006 залишається на рівні 58%, то в хімічному виробництві цей показник у 2006 році був найнижчий — 73,8%; у металургійному виробництві — 67,7%; у вироб­ництві транспортних засобів та устаткування — 66,5%. У переробній промисловості цей показник у середньому становить 60%. Найнижчі по­казники зносу основних засобів у виробництві гумових та пластмасових виробів (37,3%), легкій промисловості (45,9%), обробленні деревини     28,9%, що характери­зує тенденцію підвищення технологічного рівня зазначе­них виробництв, обумовлену прагненням керівництва та власників ( в основному іноземних) здійснювати техно­логічну модернізацію для забезпечення конкурентоспроможності продукції.

Продолжение